1. Мирова угода, укладена між сторонами, або відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.2. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.
3. За результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу відповідно до положень цього Кодексу.
Коментар:
У статті, що коментується, міститься правило про визнання судом мирової угоди, укладеної між сторонами виконавчого провадження у процесі при-мусового виконання, а також про прийняття судом відмови стягувача від примусового виконання.
Встановлення зазначених правил у цивільному процесуальному законодавстві пояснюється дією принципу диспозитивності у виконавчому провадженні. Так, згідно зі ст. 11і Закону України «Про виконавче провадження», сторони з метою закінчення виконавчого провадження мають право на будь-якій його стадії укласти мирову угоду, а стягувач має право подати державному виконавцю заяву про відмову від примусового виконання, які мають бути визнані судом.
Заява про укладення мирової угоди між сторонами або про відмову стягувача від примусового виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцю, який в триденний строк передає його до суду за місцем виконання рішення для його визнання.
Разом із тим, ані в статті, що коментується, ані в нормах Закону України «Про виконавче провадження» не міститься правової регламентації укладення мирової угоди у виконавчому провадженні, у зв'язку з чим, у порядку аналогії процесуального закону, можна використовувати положення ч. 1 ст. 175 ЦПК про судову мирову угоду, яка укладається сторонами в цивільному судочинстві. Таким чином, мирова угода укладається сторонами в процесі виконання рішення, з метою закінчення виконавчого провадження на основі взаємних поступок і може стосуватись лише прав та обов'язків сторін і предмета виконання. Тому у мировій угоді не можуть вирішуватись питання про права та обов'язки інших фізичних та юридичних осіб, які не є сторонами виконавчого провадження. Укладення мирової угоди між сторонами виконавчого провадження не допускається і в тих випадках, коли суспільні відносини врегульовані імперативними нормами матеріального права і не можуть змінюватись за волевиявленням сторін, зокрема, якщо виконавче провадження відкрито на підставі постанови відповідного юрисдикційного органу, уповноваженого законом розглядати справи про адміністративні правопорушення тощо.
Умови мирової угоди мають бути викладені ясно, чітко й повно та могли би бути здійсненими і в майбутньому, при її виконанні, а між її сторонами не виникали б непорозуміння і спори.
У зв'язку з тим, що рішення питання про затвердження мирової угоди або відмову стягувача від примусового виконання рішення віднесено законом до компетенції суду, то він має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмову стягувача про примусове виконання рішення, у разі якщо це суперечить закону або порушує права та свободи інших осіб.
Укладення мирової угоди між сторонами виконавчого провадження або відмова стягувача від примусового виконання тягнуть важливі правові наслідки, встановлені пунктах 1 і 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме є підставами закінчення виконавчого провадження. Тому суд зобов'язаний роз'яснити сторонам виконавчого провадження правові наслідки мирової угоди, укладеної між ними, а стягувачу — наслідки його відмови від примусового виконання.
У разі завершення виконавчого провадження згідно зі ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» припиняється арешт майна, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також проводяться інші дії, необхідні у зв'язку з закінченням виконавчого провадження.
Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім ви-падків, передбачених ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження».
За результатами розгляду мирової угоди або відмови стягувача від приму-сового виконання суд постановляє відповідну ухвалу.
У разі якщо судом розглянуто мирову угоду, укладену між сторонами ви-конавчого провадження, то він постановляє мотивовану ухвалу або про визнання мирової угоди із зазначенням її умов, або про відмову у її визнанні.
Якщо ж суд вирішує питання про прийняття відмови стягувача від приму-сового стягнення, то він постановляє мотивовану ухвалу або про прийняття відмови стягувача від примусового стягнення або про невизнання відмови стягувача від примусового виконання.
Зазначені ухвали суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку на підставі п. 8 ч. 1 ст. 293 ЦПК.