1. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю асі Нос з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Коментар:
Визнання і виконання рішень іноземних судів в Україні регламентується не тільки нормами розділу 8 ЦПК України і нормами міжнародних угод, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а й Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (м. Нью-Йорк, 1958 р.) , Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності держав—учасників СНД (м. Київ, 1992 р.) , Кон-венцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах держав—учасників СНД (м. Мінськ, 1993 р.) , Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Законом
України «Про виконавче провадження»1, Законом України «Про міжнародне приватне право»2 та іншими.
Згідно зі ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» рішення іноземних судів, які можуть бути визнані та виконані в Україні, — це рішення у справах, які виникають:
а) у цивільних, трудових, сімейних і господарських правовідносинах;
б) приговори іноземних судів з кримінальних справ у частині, що стосується відшкодування шкоди і завданої шкоди;
в) рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких відноситься розгляд цивільних і господарських справ, які набрали законної сили.
Під визнанням рішення іноземного суду слід розуміти поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України, а під виконанням рішення іноземного суду — застосування засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті, що коментується, умовами визнання і виконання рішення іноземного суду, яке підлягає примусовому виконанню в Україні, є:
1) наявність міжнародної угоди, в якій містяться норми про визнання і ви-конання рішень іноземних судів, або
2) дія принципу взаємності за домовленістю асі Ьос з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватись в Україні.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», міжнародний договір України — це чинний міжнародний договір України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Так, зокрема, норми про визнання і виконання рішень іноземних судів, які підлягають примусовому виконанню в Україні містяться у двосторонніх угодах про правову допомогу і правові відносини з цивільних і кримінальних справ України з: Республікою Болгарія (ст. 19), Республікою Грузія (ст. 40), Соціалістичною Республікою В'єтнам (ст. 41), Ісламською Республікою Іран (ст. 22), Китайською Народною Республікою (ст. 19), Корейською Народно- Демократичною Республікою (ст. 39), Республікою Куба (ст. 39), Латвійською Республікою (ст. 46), Литовською Республікою (ст. 42), Естонською Республікою (ст. 19), Республікою Молдова (статті 47, 48), Монголією (ст. 17), Республікою Польща (статті 48, 49), Румунією (ст. 40), а також у двосторонніх договорах України про правову допомогу у цивільних справах з Угорською Республікою (ст. 16), Республікою Узбекистан (статті 52, 53), Чеською Республікою (ст. 52), Грецькою Республікою (ст. 20), Республікою Македонія (ст. 45), Республікою Кіпр (ст. 20), Турецькою Республікою (ст. 35) та ін.
Крім того, у зв'язку з офіційним оформленням правонаступництва України, згідно з ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України», наша держава є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки, і відповідно до ст. 24 Віденської конвенції «Про правонаступництво держав щодо договорів» Україна визнала для себе обов'язковими ряд двосторонніх договорів про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР з: Народною Республікою Албанія, Алжирською Народною Демократичною Республікою, Іракською Республікою, Італійською Республікою, Сирійською Арабською Республікою, Туніською Республікою, Фінляндською Республікою та ін.
Особливий порядок визнання і виконання рішень судів держав—учасниць СНД передбачено Мінською Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Договірні Сторони установили в ст. 51 правила про визнання і виконання рішень, винесених на території інших Договірних Сторін:
а) рішення установ юстиції по цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти у відно-шенні грошових зобов'язань (далі — рішень);
б) рішення судів по кримінальних справах про відшкодування збитку. (Конвенція ратифікована Верховною Радою України із застереженням про те, що Україна бере на себе зобов'язання визнавати і виконувати рішення, ухвалені на територіях держав—учасниць Конвенції за виключенням визнання і виконання виконавчих написів і нотаріальних актів щодо грошових зобов'язань).
Крім того, згідно з ст. 52 винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін рішення, які набрали законної сили і не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови, якщо:
— установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу;
— справа відповідно до цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення повинне бути визнане, не відноситься до виняткової компетенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.
Зазначені вище положення відносяться і до рішень з опіки та піклування, а також до рішень про розірвання шлюбу, винесеними установами, компетентними згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої винесено рішення.
Оскільки, згідно з ст. 84 Закону України «Про виконавче провадження», рішення іноземних судів визнаються і виконуються в Україні за наявності відповідного міжнародного договору (конвенції, угоди) з її участю, то у випадку, коли держава, від якої надійшло клопотання про визнання і виконання рішення суду в Україні не є учасницею такого договору (конвенції, угоди), суди України не повинні розглядати це клопотання і зобов'язані відмовляти в його прийнятті на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК, а якщо провадження у такому клопотанні судом було відкрито — припиняти провадження у ньому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.
За загальним правилом, міжнародні договори про правову допомогу по-ширюються лише на учасників даного договору, а за наявності між учасниками багатостороннього і двостороннього договорів, мають застосовуватись насамперед двосторонні договори, а багатосторонні — при вирішенні лише тих питань, які не врегульовані цими двосторонніми договорами .
Дія принципу взаємності за домовленістю асі Ьос з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватись в Україні, проявляється в тому, що в разі якщо між Україною та іноземною державою не діє міжнародний договір, то діє міжнародно-правовий принцип взаємності.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про міжнародне приватне право» суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи за-стосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
Щодо визнання і виконання рішень іноземних судів в Україні взаємність означає, що визнання і виконання іноземних судових рішень в Україні можливе за умови визнання і виконання судових рішень України у відповідній іноземній державі, з якою Україна не має міжнародного договору про надання правової допомоги.