1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.2. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України.
Коментар:
Правову основу регулювання провадження у цивільних справах у судах загальної юрисдикції з участю іноземних осіб становлять Конституція України (ст. 26) та Цивільний процесуальний кодекс України (розділ 10, статті 410—415), норми яких поширили на іноземних осіб національний правовий режим, але з особливостями, при вирішенні окремих питань правового регулювання.
Такі особливості знайшли своє відображення в законодавстві України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До національного законодавства, в якому містяться норми про провадження у судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб належать: Закон України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» ; Закон України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ; Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» ; Закон України від 21 червня 2001 р. «Про біженців» ; Закон України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України» ; Закон
України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право» ; Положення про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. ; Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р. та ін.
Україна як суб'єкт міжнародного права в даний час є учасницею багато-сторонніх і двосторонніх міждержавних конвенцій, договорів та угод про на-дання правової допомоги і правові відносини у цивільних, сімейних і кри-мінальних справах, в яких також містяться норми про провадження в судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб.
До них належать, зокрема, двосторонні договори про надання правової до-помоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладені Україною з: Китайською Народною Республікою, Республікою Польща, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Республікою Грузія, Естонською Рес-публікою, Латвійською Республікою, Республікою Узбекистан, Турецькою Республікою та ін.
У зв'язку з офіційним оформленням правонаступництва України, відповідно до ст. 7 Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» наша держава є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки, і згідно зі ст. 24 Віденської конвенції від 23 серпня 1978 р. «Про правонаступництво держав щодо договорів» Україна визнала для себе обов'язковим ряд двосторонніх договорів про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР, зокрема з: Народною Республікою Албанія, Алжирською Народною Демократичною Республікою, Іракською Республікою, Республікою Кіпр, Фінляндською Республікою та ін.
Норми про провадження в судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб містяться також у Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1963 р. і у Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., в Гаазькій конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р., в Гаазькій конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р., у Гаазькій конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р., у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. та ін.
Норми про провадження в судах України у цивільних справах за участю іноземних осіб містяться в Консульських конвенціях і договорах, укладених Україною.
Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної державами—членами СНД у м. Мінську 22 січня 1993 р. (далі — Конвенція держав—членів СНГ).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цим Кодексом і Законом України «Про міжнародне приватне право».
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Вер-ховною Радою України, передбачені інші правила, ніж установлені ЦПК України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, зазначені норми не містять жодних вказівок щодо застосування норм іноземного права, у зв'язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах загальними судами України. Тому провадження в судах у справах за участю іноземних осіб здійснюється за загальними правилами цивільного судочинства України, встановленим ЦПК України.
У зв'язку з цим у ч. 1 ст. 410 ЦПК України і в ч. 1 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» знаходить свій прояв принцип національного режиму, відповідно до якого іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) і міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатись до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
У загальному вигляді зазначений принцип закріплено в ч. 1 ст. 26 Конституції України, в якій міститься вказівка на те, що: «Іноземці та особи без гро-мадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України».
З метою захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів іноземні особи, як і громадяни України, вправі в порядку, встановленому ЦПК України, звертатись до суду. Таке загальне правило встановлено в ч. 1 ст. З ЦПК України. Отже, іноземні особи вправі звертатись до суду не тільки у справах позовного провадження, а й у справах приказного та окремого провадження.
Передумовою участі іноземних громадян та юридичних осіб у цивільних процесуальних правовідносинах є процесуальна правосуб'єктність (право-здатність і дієздатність). У зв'язку з тим, що в цивільному процесуальному зако-нодавстві України не міститься визначень цивільної процесуальної правоздат-ності і дієздатності іноземних громадян і юридичних осіб, слід виходити з поло-ження про те, що цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність зазна-чених осіб визначається відповідно до статей 28 і 29 ЦПК України.
Оскільки іноземці та особи без громадянства мають право звертатись до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів, необхідно з'ясувати зміст понять «іноземець» та «особа без громадянства». При цьому слід виходити із вказівок закону про те, що іноземцем визнається особа, яка не перебуває в громадянстві України та є громадянином (піданним) іншої держави або держав, а особою без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців»)1.
Біженці також визнаються суб'єктами цивільного процесуального права України. Відповідно до ст. 1 Закону України від 24 грудня 1993 р. «Про біженців» під терміном «біженець» розуміється іноземець (іноземний грома-дянин або особа без громадянства), який з незалежних від нього причин ви-мушений залишити територію держави, громадянином якої він є, і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави. На своїй території держави надають біженцям правовий режим іноземців. Тому біженці у відношенні своїх цивільних процесуальних прав користуються правовим режимом іноземців, у зв'язку з чим вони також мають право звертатись до суду.
Статус іноземних юридичних осіб визначається за законом держави, в якій вони створені.
Правосуб'єктність іноземних юридичних осіб підтверджується нотаріально засвідченим у місці їх знаходження і легалізованим у встановленому законом порядку документом: сертифікатом реєстрації, витягом з торгового реєстру тощо.
Цивільна процесуальна правосуб'єктність міжнародних організацій вста-новлюється на підставі положень закону про те, що міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України або законами України (ч. З ст. 413 ЦПК України і ч. З ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Таким чином, на іноземних осіб поширюються як загальні правила ЦПК України, так і спеціальні, передбачені законами України та міжнародними договорами. Наприклад, іноземці вправі вести справу в суді особисто або через представників. Однак громадяни іноземних держав можуть бути представлені в суді консулами відповідних держав, причому згідно з консульськими конвенціями консул може представляти громадян своєї держави без довіреності.
Важливе значення в системі правових норм щодо права іноземних громадян звертатись до судів України і користуватись рівними процесуальними правами з громадянами України мають норми міжнародних правових актів.
Так, зокрема, для громадян держав—учасниць Співдружності Незалежних Держав важливе значення має Конвенція держав—членів СНД, яка забезпечує захист у судах держав—членів СНД прав, свобод та інтересів громадян цих країн та інших осіб (тобто не громадян країн СНД), якщо вони проживають на території держави, яка входить до СНД. Зазначена Конвенція забезпечує також захист у судах прав, свобод та інтересів юридичних осіб, а також забезпечує правову співпрацю різних установ юстиції.
У ст. 1 Конвенції держав—членів СНД вказується на те, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатись до судів, прокуратури та ін-ших установ юстиції інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. А в ст. 2 зазначеної Конвенції міститься правило про те, що громадяни кожної із Договірних Сторін та особи, які проживають на її території, звільняються від сплати і відшкодування судових і нотаріальних мит і витрат, а також користуються безкоштовною юридичною допомогою на тих самих умовах, що й власні гро-мадяни.
Поширення національного режиму у цивільному судочинстві на іноземних осіб ґрунтується на принципі безумовності і не пов'язано з їх проживанням в Україні. Норми цивільного процесуального закону, якими визначені правила процесуальної правоздатності і дієздатності, підвідомчості, підсудності, процесуального положення осіб, які беруть участь у справі, та інші права і гарантії, поширюються на іноземців, незалежно від того, чи передбачені вони законодавством їх держави, рівнозначні права для громадян і юридичних осіб України. Разом із тим, відповідно до ч. З ст. 410 ЦПК, якщо в іноземній державі допускається обмеження процесуальних прав громадян і юридичних осіб України, законодавством України, в порядку реторсії, можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо процесуальних прав громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких такі обмеження допущені .