Конституцією України передбачено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Зазначене положення Основного закону України знайшло своє відображення у Законі України «Про захист економічної конкуренції», Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції», та Законі України «Про Антимонопольний комітет України», які наділили цей самий Комітет фактично необмеженими повноваженнями для впливу на суб'єктів підприємницької діяльності. Одним із самих відчутних видів такого впливу для підприємців є штрафні санкції з боку Комітету.
Не дивлячись на те, що зазначене положення Основного закону України мало на меті саме захист суб'єктів підприємницької діяльності, а не створення нового, у деякому сенсі карального органу, наділеного правом накладати штрафи у розмірі до 10 відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, що передбачено ст. 52 Законом України «Про захист економічної конкуренції», на ділі відбулося протилежне.
Зазначаючи можливість накладення штрафних санкцій саме із визначенням у нормі «до 10 відсотків», законотворець тим самим наділив цей орган державної влади надпотужним аргументом у стосунках між ним та суб'єктами господарювання, оскільки саме доходність є основною метою будь-якого підприємства.
Законом передбачено можливість накладення штрафних санкцій без мінімальної її межі
За таких умов було створено орган державної влади, що мав би захищати свободу підприємницької діяльності від монополізації ринку, який фактично виконує здебільше функції наповнювача бюджету, інколи навіть шляхом відвертого тиску за допомогою маніпуляцій із розміром того самого штрафу. Так, законом передбачено можливість накладення штрафних санкцій без мінімальної її межі. Сам же Комітет під час розгляду справи може вирішити таке питання суб'єктивно, не звертаючи уваги на реальний прибуток підприємства або перебування останнього на межі банкрутства.
Таким чином, спасіння утопаючих є справою рук самих утопаючих, а Комітет за допомогою достатньо необмежених повноважень, а також політики господарських судів, при якій суди займають здебільшого сторону Комітету, зробить все можливе, аби наповнити бюджет, незважаючи на наслідки. Така позиція господарського суду відображена в оглядовому листі від 04 квітня 2012 року № 01-06/418/2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства».
Ні для кого не секрет, що вимоги Комітету з надання інформації, необхідної для подальшого прийняття рішення, є обов'язком підприємців, а не правом, оскільки в протилежному випадку стаття 44 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає можливість примусового вилучення оригіналів документів або навіть накладення арешту на майно, предмети, документи, що у результаті може призвести до непомірних фінансових втрат суб'єктами підприємницької діяльності.
За таких умов підприємцям не залишили іншого виходу, окрім як виконати вимоги Комітету, бо в інакше необхідно було б чекати додаткових майнових втрат.
Після отримання Комітетом всіх необхідних документів слід очікувати попереднього рішення Комітету, а час, що залишився до розгляду справи, фактично надається для можливого вирішення питання щодо розміру штрафних санкцій. На практиці вирішення такого питання залежить від зацікавленості уповноваженого представника Комітету, а також наявності обов'язкової умови – визнання своєї вини відповідачем.
Непоодинокими є випадки, коли після набуття чинності рішення Комітету, в якому зазначено визнання провини підприємством, відповідач буде змушений відшкодувати шкоду особам, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції
Деякі підприємці, вважаючи за правильне намагатися вирішити питання в так званому «мировому порядку», визнають свою провину та дійсно отримують значно менший розмір штрафу у рішенні, ніж у протилежному випадку. Разом з тим самі представники суб'єктів, схвильовані можливістю втратити зароблене, забувають про подальші негативні наслідки визнання своєї провини, так як окрім сплати штрафу ними обов'язково зацікавляться органи прокуратура, які під час здійснення загального нагляду повинні перевірити, чи не порушили ви вимоги іншого законодавства, окрім антимонопольного, а визнання вами вини допоможе прокуророві знайти такі порушення.
Також непоодинокими є випадки, коли після набуття чинності рішення Комітету, в якому зазначено визнання провини підприємством, відповідач буде змушений відшкодувати шкоду особам, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Таким особам надано право звернутися до господарського суду із заявою про відшкодування збитків, а за таких умов є можливим використання Комітету в своїх власних інтересах у боротьбі із конкурентами, схилення підприємств до певних дій або дискредитації самого підприємства відповідача. Зазначене можливо, якщо під час розгляду справи стає зрозумілим, що члени Комітету все давно для себе і відповідача вирішили, а як наслідок, прагнення відповідача досягти об'єктивності, надати докази або навіть призначити експертизу як завжди будуть залишені поза увагою. Для Комітету розгляд справи у такому випадку є необхідною формальністю, а для відповідача по справі повинен слугувати сигналом для вирішення питання у досудовому порядку.
У разі наявності стійкої позиції підприємства про відсутність порушень антимонопольного законодавства останній має право на оскарження до органу Комітету рішення шляхом подання заяви про перевірку або перегляд такого рішення, а також звернутися до суду із позовом про визнання рішення Комітету недійсним. При вирішенні питання про доцільність одного або іншого кроку необхідно пам'ятати про обмежений строк подання заяв, а саме про строк у два місяці який не підлягає відновленню, що також стосується і оскарження рішення до суду.
Подання заяв про перегляд або перевірку рішення є доцільним виключно у разі визнання відповідачем провини та бажання зменшити розмір штрафних санкцій, у протилежному випадку згається час, необхідний для підготовки обґрунтованого позову.
У свою чергу, є можливим подання відповідної заяви про перегляд або перевірку рішення, однак виключно разом із позовною заявою та заявою про забезпечення позову шляхом заборони виконання рішення Комітету, що є доцільним з точки зору можливості отримати невеликий, але все ж таки козир у подальших переговорах з Комітетом, а також забезпечити збереження фондів до остаточного вирішення питання. Як показує практика, а прикладом може слугувати справа № 5011-39/1127-2012 від 04 липня 2012 року, розглянута Вищим господарським судом, суди виробили практику задоволення відповідних заяв про забезпечення позову.
Крім того, не варто забувати про можливий тактичний хід у вигляді подання заяви до органів прокуратури щодо неправомірності дій органу Комітету та переконання прокурора у доцільності захисту інтересів підприємства від порушень його прав і законних інтересів, що у найкращому випадку дозволить скористатися підтримкою з боку самої прокуратури, а також позбавить необхідності сплачувати судовий збір.
Позитивний результат оскарження рішень АМКУ у суді є невеликим
Позитивний результат оскарження рішень у суді є невеликим, що здебільшого пов'язано із диктуванням Вищим господарським судом своєї однозначної позиції судам першої та другої інстанції по відповідним справам. Але практика судів мінлива і зазвичай залежить від складу суду, а віддавати гроші та цілувати руки ніколи не пізно, тому раджу ретельно виробити стратегію своєї поведінки з Комітетом, відштовхуючись від реальних обставин, а не амбіцій керівника, як це зазвичай відбувається під час спілкування юриста із керівником. Поведінка у зносинах із Комітетом повинна бути послідовною і правильною з точки зору юриспруденції, а активи підприємств, документи, майно та інше завчасно убезпечено.
ВИСНОВОК:
Звісно, право вирішувати, яким чином захищати свої права, належить суб'єктам підприємницької діяльності, однак ситуацію, що склалася із Антимонопольним Комітетом, необхідно змінювати у бік забезпечення об'єктивності розгляду ним справ на ділі, а не тільки на словах і жестах. Залишення цього питання в тому стані, як воно є, призведе до негативних наслідків у сфері підприємницької діяльності, зловживання Комітетом своїми правами та ігнорування обов'язками. Сама ж процедура розгляду й прийняття рішень Комітетом підлягає обов'язковому удосконаленню у бік надання підприємцю можливості отримати дійсно об'єктивний розгляд справи, а не констатацію факту накладення штрафу, який визначається на розсуд членів такого Комітету.