Законом України № 314-VII від 23.05.2013 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» (далі – Закон № 314) в Україні реалізована друга спроба введення кримінальної відповідальності для юридичних осіб. Першу намагались реалізувати в 2010 – 2011 рр. одночасно з прийняттям пакета нових антикорупційних законів. Однак того часу ця ініціатива не була впроваджена.
Друга спроба виявилась більш вдалою, відповідний Закон вже оприлюднений і він набирає чинності з 01.09.2014 року.
Основна мета Закону № 314 – виконання вимог Євросоюзу задля спрощення візового режиму. Тому зміст цього нормативного акта викликає багато питань як в частині узгодженості з чинним законодавством України, так і в частині адекватності закріплених у ньому механізмів.
Так, ні в назві, ні в тексті Закону № 314 не вказано, що для юридичних осіб впроваджено саме кримінальну відповідальність. Застосовано термін «заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». Тим самим законодавець намагається уникнути необхідності змін до Кримінального кодексу України в частині суб'єкта кримінальної відповідальності. І наразі, і в майбутньому може бути лише фізична осудна особа. Але у разі застосування терміну «кримінальна відповідальність юридичних осіб» необхідно було вносити численні зміни як в Кримінальний, так і в Кримінальний процесуальний кодекси України.
Також є досить нечіткими, а відтак і такими, що надають можливості для «необхідного тлумачення», критерії зв'язку юридичної особи з вчиненими злочинами. Зокрема, вказано, що необхідно, щоб злочин був вчинений уповноваженою особою юридичної особи від імені та в інтересах юридичної особи і спрямований на отримання нею неправомірної вигоди або створення умов для отримання такої вигоди, а так само на ухилення від передбаченої законом відповідальності. Але, як відомо, юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин, не може нести відповідальність за дії своїх засновників та уповноважених осіб. Також відповідальність юридичної особи опосередкована волею, свідомістю фізичних осіб, які діють від її імені. При цьому юридична особа, як суб'єкт кримінальної відповідальності, не може жодним чином впливати на дії уповноважених осіб, запобігти вчиненню ними злочину. Тобто в діях юридичної особи не може бути такої складової, як суб'єктивна сторона злочину, наявність якої (як і інших елементів складу злочину) є обов'язковою умовою кримінальної відповідальності.
Проблемною є і ситуація з особами, які володіють корпоративними правами щодо юридичних осіб (засновники, учасники). Вони можуть жодним чином не знати про вчинення уповноваженими особами (виконавчим органом представником тощо) кримінально караних діянь, не брати участі у них, не отримувати вигоду від цих діянь, але їх права можуть бути порушені у разі притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності. Тобто фактично відповідальність будуть нести особи, які не вчиняли злочину, що суперечить основним завданням кримінального права та кримінального процесу – покарання винних та недопущення покарання невинних.
Отже, у даному випадку має місце подвійна юридична відповідальність – безпосередньо злочинця та фізичних осіб – учасників юридичної особи. Це прямо суперечить ст. 61 Конституції України, яка вказує на неможливість притягнення до юридичної відповідальності двічі за одне і те саме діяння.
Розмір впроваджених штрафів, навіть з урахуванням розстрочки сплати, є важким для більшості юридичних осіб, тому такі санкції можуть стати черговим інструментом для боротьби з непотрібними (неугодними). Особливо в умовах сучасної України, з її рівнем корупції у владі, заполітизованістю економіки, відвертою боротьбою фінансових груп. Додатково на можливість такого використання Закону № 314 вказує і неможливість притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб публічного права, які утримуються за рахунок бюджету та ліквідації тих, що мають стратегічне значення. Не секрет, що саме серед цих юридичних осіб корупція особливо поширена, що пов'язано з розкраданням бюджетних коштів.
ВИСНОВОК:
Таким чином, Закон № 314, з одного боку, є видимістю виконання вимог Євросоюзу, а з другого – черговим інструментом для усунення неугодних та конкурентів.