Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

Кілька слів про рівність сторін кредитних суперечок«Всі тварини рівні.
Але деякі тварини рівніші за інших ».
Дж. Оруелл, «Скотоферма».

ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів» закріплюють принципи свободи договору і рівності його сторін, а Конституція України і процесуальні кодекси закріплюють основні засади здійснення правосуддя, такі як: незалежність суддів, які підкоряються тільки закону, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і доказування перед судом їх переконливості.

Кожному адвокату, який працює з кредитними спорами, і кожному громадянину, який брав у них участь, залишається тільки гірке здивування від практичної нереалізації вищевказаних принципів, коли стороні позичальника (поручителя), незалежно від процесуального статусу (позивач або відповідач) доводиться доводити очевидне і спростовувати неймовірне , а від фінансової установи деколи не потрібно навіть особистої присутності представників або надання жодних пояснень. Наведу кілька прикладів.

Постановою ВССУ від 18.11.2011 р. у справі № 6-36753/11 були скасовані рішення судів I і II інстанцій та направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу за позовом банку до позичальника про стягнення основного боргу за кредитним договором у сумі 95 899 , 65 грн. та стягнення 99 785,42 грн. пені. Суть цієї справи полягала в тому, що позичальник, який не мав поточної заборгованості за кредитним договором, добровільно передав предмет застави - автомобіль - банку для реалізації своїх зобов'язань. Через півтора року безпосередньо із судового позову він дізнався про продаж його автомобіля за ціною вдвічі нижчою від ринкової і нарахування йому протягом усього цього часу пені. У суді І інстанції представником позичальника було заявлено, зокрема, про застосування строків позовної давності по стягненню пені та про її зменшенні відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України на тій підставі, що позичальник протягом усього періоду не отримував від банку ніяких вимог і таким чином кредитор сприяв збільшенню розміру пені. Незважаючи на очевидність і простоту таких доводів, вони пройшли «повз вуха» суддів I і II інстанцій. Зокрема, в суді II інстанції було 4 судових засідання, в кожному з яких «заново» представники позичальника починали доводити вищевикладені обставини, оскільки суддя-доповідач нібито вперше їх чув.

В кінці кінців, у банку був витребуваний оновлений розрахунок заборгованості з пені, яка, відповідно до представлених відомостей, склала вже не 99 785,42 грн., А 17 574,17 грн. Таким чином, різниця в розрахунку пені, представленому самим кредитором в I і II інстанції, склала 78 325 грн. 52 коп. Незважаючи на визнання самим банком пені в іншому розмірі, колегія суддів апеляційного суду ухвалила залишити рішення суду 1 інстанції в силі. Тільки ВССУ своїм рішенням відновив справедливість, в результаті чого Апеляційним судом м. Києва після повторного розгляду справи були задоволені вимоги про стягнення неустойки на суму 2 395 грн. Невже суддям при першому розгляді справи не вистачило кваліфікації для його правильного розгляду з першого разу?

Рішенням Апеляційного суду Донецької обл. від 13.04.2012 р. по справі № 22ц/0590/3463/12 було скасовано рішення суду I інстанції про стягнення з позичальника і поручителя солідарно заборгованості за кредитним договором у сумі 196 029 грн. 26 коп. з них: 34 539 грн. 46 коп. - Сальдо по кредиту, 2088 грн. 38 коп. - Відсотки за графіком, 20 366 грн. 75 коп. - Відсотки за фактичне користування капіталом, 139 032,00 грн. - Пеня. Постановлено нове рішення, яким у задоволенні вимог до поручителя відмовлено в повному обсязі, постановлено стягнути з позичальника 34 539,46 грн. - Пені й ті ж суми основного боргу. Суть цієї справи полягала в тому, що банк пред'явив вимоги до позичальника і поручителя приблизно через півтора року після закінчення терміну дії кредитного та договору поруки, і відповідно до п. 4 ст. 559 ЦК України на час пред'явлення вимоги договір поруки вже припинив свою дію в силу закону. Також представники позичальника просили зменшити розмір пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням того, що нарахована сума значно перевищувала суму основного боргу, а порушення позичальником зобов'язань виникло по причині тимчасової втрати ним працездатності через травми обох ніг і важких тривалих хвороб його дружини (поручителя), що підтверджувалося медичними довідками та відповідало дійсним обставинам справи. Важливим нюансом цієї справи є те, що банк жодного разу не прислав свого представника до суду I інстанції, не надав заяви про розгляд справи за його відсутності або будь-яких заперечень проти доводів відповідачів. Представники позичальника очікували, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд I інстанції ухвалить рішення залишити позов без розгляду (про що подавали клопотання), замість цього він прийняв рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Невже доводи відповідачів з посиланнями на ч. 3 ст. 551 і ч. 4 ст. 559 ЦК України за відсутності заперечень іншої сторони були настільки складними для розуміння судді місцевого суду?

В даний час Апеляційним судом м. Києва розглядається справа № 22/3254/12 про визнання недійсним одностороннього підвищення банком процентної ставки, рішенням суду I інстанції в задоволенні вимоги позичальника відмовлено. Суть цієї справи полягає в тому, що одностороннє підвищення процентної ставки по двом кредитним договорам відбулося в квітні і червні 2009 р., тобто, під час дії відповідної заборони згідно з ч. 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України. Нагадаю, що згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати процентну ставку в односторонньому порядку є нікчемною. Так, операції по збільшенню процентних ставок в односторонньому порядку, які відбулися після вступу зазначеної норми в силу, є нікчемними, оскільки вказана норма ЦК України містить пряму заборону таких дій. Умови кредитних договорів щодо права відповідача збільшувати розмір процентної ставки в односторонньому порядку також є нікчемними з 10.01.2009 та не створюють для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків. Другою підставою визнання недійсним одностороннього підвищення відсоткової ставки є порушення банком порядку підвищення процентної ставки, встановленого в договорі і законі, а саме не напрямок позичальникові завчасного повідомлення. Так, згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про зміну відсоткової ставки за кредитним договором позичальник повинен бути повідомлений кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Тобто, оскільки розмір процентної ставки є істотною умовою договору, позичальник повинен бути повідомлений про збільшення розміру процентної ставки особисто, і цей факт повинен бути чітко доведений до свідомості позичальника. Важливою обставиною є те, що банк кожен раз належним чином повідомляється про розгляд справи, але не бере участі в судових засіданнях та не подавав письмових заперечень, ні яких-небудь доказів. Незважаючи на це, суд I інстанції відмовив у задоволенні вимог позивача, а суд II інстанції вже втретє відклав розгляд справи для надання банку можливості взяти участь у судовому засіданні та надати докази на підтвердження повідомлення, причому, на думку одного із суддів колегії, усно висловленої в судовому засіданні, виписка з реєстру кореспонденції банку може бути належним доказом повідомлення (змагальність і рівність сторін спору при такому підході не викликає сумнівів). Вважаю, що таке повідомлення має відправлятися рекомендованим або цінним листом з описом, за аналогією з порядком направлення судових повісток, оскільки напрямок звичайного листа не дає можливості достовірно з'ясувати факт і дату повідомлення позичальника, з якої якраз і набуває чинності одностороннє підвищення процентної ставки. Витяг із власного реєстру кореспонденції банку не може вважатися належним і достатнім доказом повідомлення, оскільки готується зацікавленою особою і може бути виготовлена в будь-який час. В інших (не кредитних) суперечках такі докази при відсутності поштових квитанцій зазвичай оцінюються судами критично! У чому ж тоді різниця між кредитними спорами і всіма іншими?

У цій статті я привела лише кілька з численних справ із власної практики, які яскраво ілюструють порушення основоположних принципів судочинства при розгляді судами кредитних суперечок. І хоча, в кінці кінців, справедливість у двох з цих спорів поновилася в судах вищих інстанцій, а розгляд третього не закінчено, я впевнена, що набагато більше позичальників не мають належної правової допомоги чи достатніх душевних сил для боротьби в аналогічних випадках стають жертвами безіменній системи , «вершителями» якої стають ті ж самі особи. Тому завданням «антикредитних» адвоката стає надання клієнтам не тільки правовий, але й психологічної допомоги. Незаконні дії, вчинені у зв'язку з адміністративним тиском, корупцією і заангажованістю не завжди тягнуть за собою негайну юридичну відповідальність. Однак їх наслідки описує дитячий віршик:

Рив яму лиходій на дорозі лісової,

Щоб вночі звалився перехожий.

Ось яма готова, він виліз: «Постій!

Перехожий адже вилізе теж! »

Ще дві доби розбійник потів,

Летіла з ями землиця.

Спробував вилізти, але не зумів,

Тоді посміхнувся: «Годиться».

 

Анастасия Москаленко, партнер ЮФ «Москаленко и Партнеры».


Получите за 15 минут консультацию юриста!