Державною мовою в Україні є українська мова.Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. „
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Коментар статті Конституції:
Державною мовою прийнято називати визнану Конституцією або законом основну мову держави, обов'язкову для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо.
Українська мова протягом багатьох віків не мала певно визначеного статусу. З розвитком у багато-національних державах, переважно починаючи з XIX століття, мовного законодавства вона набула деякого офіційного значення на території Галичини, Буковини і Закарпаття, що входили до складу Австро-Угорщини, хоча пріоритет надавався відповідно польській, німецькій та угорській мовам. У Російській імперії не стільки визнавалися хоча б обмежені права української мови, скільки свідомо нормативно обмежувалася сфера її застосування. У зв'язку з цим традиційно в українській політичній думці минулого відстоювалося право на мовну автономію, "недоторканність мови в приватному і публічному житті" (М.П. Дра- гоманов), а в найбільш радикальних проектах пропонувалося закріпити, що "офіційна мова є україн-ська, але всі мови, уживані на Вкраїні, суть вільні" (М І. Міхновський).
У період українських державотворчих пошуків 1917 - 1920 рр. здебільшого поєднувалося визнання державного (офіційного) статусу української мови з гарантуванням вільного розвитку всіх інших мов, якими користується населення України. Третім Універсалом Української Центральної Ради (7 (20) листопада 1917 р.) було проголошено "право й можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами".
У радянській політичній доктрині і державницькій практиці до поняття "державна мова" здебільшого ставилися негативно.
У даний час державний статус української мови визначається Законом "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 р.
У чинній Конституції України міститься важливе положення, що розвиток і функціонування україн-ської мови забезпечується не лише в усіх сферах суспільного життя (ця норма вже передбачалася Декла-рацією про державний суверенітет України і попередньою Конституцією), а й на всій території України.
Уточнено, що держава гарантує (а не лише виявляє турботу, як було раніше) вільний розвиток, використання і захист (останнє теж є принциповою новелою) мов національних меншин України. Серед останніх спеціально виділено російську мову як таку, що нею користується значна частина населення України.
У новій Конституції відсутнє положення, яке містилося в попередній Конституції, про те, що "в роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватися поряд з державною мовою й інші національні мови". Зазначене положення під час обговорення проектів нової Конституції неодноразово піддавалося критиці як таке, що фактично веде до створення "локальних державних (офіційних) мов", обмеження прав української мови і може призвести до загрози політичній стабільності в Україні. В результаті конституційне закріплення такого принципу було визнано у ході тривалих дискусій і компромісів недоцільним.
Новелою є закріплення конституційного обов'язку держави сприяти вивченню мов міжнародного спілкування. Визначення терміна "мови міжнародного спілкування" у чинному законодавстві України немає, вживається лише термін "мови міжнаціонального спілкування на території України". У міжна-родному праві є поняття "офіційні мови ООН" (англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька), "робочі мови ООН" (англійська, іспанська. російська і французька), визначено офіційні (ро-бочі) мови інших міжнародних організації.
Конституція України передбачає, що застосування мов в Україні визначається законом. Нині цю функцію виконує зазначений закон від 28 жовтня 1989 р. Питання мовної політики в Україні визначаються також іншими конституційними нормами. У ст. 24 закріплено недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками, а у ст. 92 підкреслено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України. Ряд статей містить вимоги щодо обов'язкового володіння державною мовою Президентом України (ст. 103). професійними суддями (ст. 127), суддями Конституційного Суду (ст. 148). У законодавстві України також передбачена обов'язкова вимога володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування особами, які вступають до громадянства України (ст. 17 Закону "Про громадянство України"), визначено мову судочинства (ст 19 КПК України, ст. 9 ЦПК України), освіти (ст. 7 Закону "Про освіту").