Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Коментар статті Конституції:
Конституція проголошує право власності на природні ресурси Українського народу, який має право на володіння, користування і розпоряджання природними багатствами країни.
До природних ресурсів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та лісові ресурси, нелісова рослинність, об'єкти тваринного світу тощо.
Об'єктами права власності Українського народу перш за все є природні ресурси, які знаходяться на території України в межах її державних кордонів. Крім того, згідно з ч. 1 даної статті об'єктами даного права визнаються природні ресурси континентального шельфу України та виключної (морської) еко-номічної зони. Визначення континентального шельфу вперше дається в статті 1 Женевської конвенції про континентальний шельф 1958р. (ратифікованій 10 листолада 1960 р.) і знаходить більш детальний розвиток в статті 76 Конвенції ООН 1982 р. з морського права.
Україна як прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою його розвідки та розробки природних ресурсів. Природні ресурси континентального шельфу включають мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та його надр, а також живі організми, що відносяться до категорії "сидячих видів", тобто організми, що в період, коли можливий їх промисел, перебувають у стані нерухомості на морському дні чи під ним, або ж не здатні пересуватися інакше, ніж знаходячись у постійному фізичному контакті з морським дном чи його надрами.
Права Українського народу на континентальний шельф не стосуються правового статусу вод, що його покривають, і повітряного простору. Згідно з відповідними міжнародно-правовими нормами суверенні права України на природні ресурси її континентального шельфу є виключними у тому розумінні, що навіть, якщо Україна не розробляє ці ресурси чи не здійснює розвідки шельфу, ніяка інша держава не може здійснювати такі дії, не маючи певним чином оформленої згоди України. Одночасно Конвенція ООН з морського права закріплює принцип: здійснення прав прибережної держави стосовно континентального шельфу не повинно заважати судноплавству та реалізації прав і свобод інших держав.
Особливим правовим статусом користується й виключна (морська) економічна зона, яка згідно із статтею 55 Конвенції ООН з морського права являє собою район, що знаходиться за межами територіального моря і прилягає до нього. Ця зона завширшки не може перевищувати 200 морських миль, що вираховуються від вихідних ліній, від яких вимірюється територіальне море. Її спеціальний правовий режим визначається нормами міжнародного права. Український народ у виключній економічній зоні має суверенні права на розвідку, розробку і збереження природних ресурсів - живих і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також на управління цими ресурсами та здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки чи розробки зазначеної зони, як от виробництво енергії шляхом використання води течій та вітру. Крім суверенних прав шодо виключної (морської) економічної зони, Україна як прибережна держава має певну юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, споруд та установок; морських наукових досліджень; захисту і збереження морського середовища.
Право власності Українського народу на природні ресурси знайшло свій розвиток у чинному за-конодавстві України. Це положення, зокрема, закріплене у ст. 1 Закону "Про власність", ст. 4 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", а також стосовно кожного природного ресурсу відповідними кодексами чи законами, а саме: ст. 6 Водного кодексу, ст. 6 Лісового кодексу, ст. 4 Кодексу України про надра тощо. На відміну від інших природоресурсових кодексів (законів) Закон "Про тваринний світ" не містить категоричного твердження про виключну власність Українського народу на об'єкти тваринного світу. І хоча у преамбулі до закону тваринний світ проголошується національним багатством України, в певних межах дозволяється право колективної та приватної власності на окремі об'єкти тваринного світу, а саме шодо свійських, диких, інших тварин
Специфікою відрізняється регулювання відносин власності на землю (див. коментар до ст. 14). Український народ здійснює своє право власності на природні ресурси через органи державної влади і місцевого самоврядування. Межі компетенції цих органів визначаються цією Конституцією. Здійснення даного права регулюється актами чинного законодавства. Так, згідно з Водним кодексом України права власності на води (водні об'єкти) народ України здійснює через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме представницькі органи державної влади правомочні приймати рішення у сфері розпорядження водними ресурсами України. При цьому окремі повноваження по розпорядженню водами (водними об'єктами) можуть надаватися і відповідним органам державної виконавчої влади. Правом розпорядження лісами від імені Українського народу чинне законодавство наділяє лише Верховну Раду, яка визнається також суб'єктом права власності Українського народу на об'єкти тваринного світу.
За загальним правилом, закріпленим Конституцією, природні ресурси можуть надаватися грома-дянам лише на умовах користування. Певні винятки з цього правила стосуються земельних ресурсів, а та-кож окремих об'єктів тваринного світу.
Чинне законодавство про охорону навколишнього природного середовища розрізняє загальне і спеціальне природокористування громадян. Загальне користування природними ресурсами здійснюється з метою задоволення життєво необхідних потреб громадян (естетичних,, оздоровчих, рекреаційних, ма-теріальних та ін.). Його суб'єктами є всі без винятку громадяни. За загальне природокористування не стя-гується плата і для його здійснення не потрібно «утримувати спеціальні дозволи (ліцензії). Реалізація права загального користування природними ресурсами не пов'язана із їх закріпленням за окремими особами. Прикладами загального природокористування є купання у водоймах, плавання на човнах, аматорське та спортивне рибальство у водоймах загального користування, водопій тварин, збирання в лісах грибів тощо. Треба мати на увазі, що загальне використання об'єктів тваринного світу може відбуватися лише за умови їх невилучення з природного середовища.
Спеціальне природокористування в більшості випадків здійснюється не всіма громадянами, а лише тими, котрі спеціально визначені в законодавстві. Це, як правило, господарюючі суб'єкти, що здійснюють природокористування в процесі своєї підприємницької чи іншої господарської діяльності. Спеціальне природокористування здійснюється за плату і на підставі дозволів (ліцензії), порядок видачі яких регулю-ється Кабінетом Міністрів України. Спеціальне природокористування в більшості випадків пов'язане із закріпленням відповідних природних ресурсів за конкретними користувачами і з використанням технічних пристроїв чи споруд.
Власність не тільки дає переваги тим, хто її має, а й покладає певні обов'язки. Це конституційне положення пов'язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів природними ресурсами. Захист інтересів власності не повинен перешкоджати ефективній приро-доохоронній діяльності. Чинне законодавство (особливо Земельний, Водний, Лісовий кодекси закони України "Про природно-заповідний фонд України від 16 червня 1992 р., "Про тваринний світ" від 3 березня 1993 р.) передбачають певні обмеження в здійсненні права власності, пов'язані з реалізацією колективного інтересу суспільства, зокрема права на безпечне довкілля.
Принципове значення має положення Конституції щодо того, що власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки в своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання і гарантує їм рів-ність перед законом. Порушення прав власників, будь-то держава, громадянин чи юридична особа, зумовлює притягнення винних до юридичної відповідальності - адміністративної, кримінальної, мате-ріальної (див. коментар до ст. 41).