У цьому розділі визначаються основні засади конституційного статусу Автономної Республіки Крим у складі України: коло тих повноважень, в межах яких ця автономія діє самостійно; система і порядок формування та діяльності власних представницьких та виконавчих органів; предмет і характер її нормативно-правових актів, інші питання.
З відновленням Кримської АРСР 12 лютого 1991 р. виникли проблеми, пов'язані з визначенням її конституційного статусу у складі України.
Кримська АРСР до її скасування була суб'єктом Російської Федерації (тоді РРФСР). Проте до складу України територія колишньої Кримської АРСР була передана (1954 р.) як звичайна адміністративно-територіальна одиниця - Кримська область.
Україна, як відомо, була й залишається (ст. 2 Конституції) унітарною державою. Ось чому механічне відновлення статусу Кримської АРСР в її колишніх параметрах суб'єкта федерації було вже неможливе, а тому треба було шукати інші шляхи вирішення цієї проблеми на принципово новій концептуальній основі. Такою основою була обрана модель територіальної автономії, яка широко використовується скрізь у світі, в тому числі найбільш послідовно проведена в таких великих унітарних європейських країнах, як Італія та Іспанія.
З позиції теорії державного будівництва та світової практики суть територіальної автономії зводиться до наступних основних моментів: автономія - форма децентралізації державної влади в унітарній державі на рівень регіону, який відрізняється своїми історичними, географічними, економічними, національно-побутовими та іншими особливостями; автономія виникає не в результаті акту самовизначення її населення, а надається державою. Воля ж населення того чи іншого регіону до автономії, матеріалізована в якійсь об'єктивній формі (скажімо, на місцевому референдумі), при цьому тільки враховується, але ніяких правових наслідків не породжує; автономізація областей та інших регіонів не порушує унітарної суті держави, не перетворює а на федерацію. Вона відкриває простір для широкого вияву місцевої ініціативи, активної участі регіонів у здійсненні внутрішньої політики держави, сприяє найоптимальнішому поєднанню загальнодержавних та місцевих інтересів.
Федералізація і автономізація - різні за своєю політико-правовою природою принципи побудови держави. Федералізація є процесом створення колективної влади федерального союзу його суб'єктами. Автономізація ж є засобом децентралізації того єдиного, яке становить суверенна влада унітарної держави. На відміну від суб'єктів федерації автономні утворення хоч і мають деякі ознаки державності (територію, яка не може змінюватись без згоди автономних утворень, власні представницькі та виконавчі органи, право локальної нормотворчості, свій статут, символіку тощо), проте державами чи державно-територіальними утвореннями вважатися не можуть. Адже визначальними рисами будь-якої держави є наявність державного суверенітету.
Ці ідеї і були покладені в основу визначення Україною правового статусу відновленої нею Автоно-мної Республіки Крим у попередній Конституції України (ст.75 ), у Законі України "Про Автономну Республіку Крим" від 17 березня 1995 р. та Законі України "Про Конституцію Автономної Республіки Крим" від 4 квітня 1996 р. Правовий статус Автономної Республіки Крим набув дальшого розвитку саме як статус автономної територіальної одиниці у складі унітарної України і в р. X цієї Конституції.
З огляду на розглянуті тут основні характеристики територіальної автономії, якою є_Автономна Республіка Крим, слово "Республіка" в її назві, так само як і назва її основного нормативи о-правового акта "Конституція", застосовані не зовсім вдало, оскільки така термінологія не є характерною саме для автономного утворення у складі унітарної держави. Оптимальною назвою територіальних автономій є автономна область, регіон, провінція, округ, а назва а (автономії) основного нормативно-правового акта - статут. Проте для збереження назв "Республіка" і "Конституція" стосовно визначення статусу Криму були відповідні підстави політичного та етичного характеру, з якими не можна було не рахуватися. Тому ці терміни застосовані в р. X нової Конституції цілком слушно. Це не означає, що Автономна Республіка Крим є державою у складі суверенної України. Назва того чи іншого автономного утворення, як про це свідчить ще й світовий досвід, не завжди відповідає його фактичному статусу, оскільки вона залежить від великої кількості чинників політичного, історичного та іншого характеру.