Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.Територіальні громади сіл, селищ і ласт можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Коментар статті Конституції:
Стаття 142 визначає принципові засади формування і структуру матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування в Україні. Це зумовлено передусім тим, що ефективне функціонування системи місцевого самоврядування значною мірою залежить не стільки від обсягу повноважень, якими наділені територіальні громади та утворювані ними органи, скільки від наявності в їх володінні та вільному розпорядженні матеріальних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань.
Відповідно до ч. 1 даної статті матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в Україні становить, з одного боку, рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а з другого боку, об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Таким чином, дана норма, на відміну від попереднього законодавства, що діяло до прийняття нової Конституції, первинними суб'єктами комунальної власності визнає не адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних і сільських рад, а відповідні територіальні громади: населення сіл, селищ, міст, районів у містах. Цим самим Конституція послідовно проводить думку, що комунальна власність є різновидом публічної власності, яка не належить державі.
Оскільки районні і обласні ради виступають як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси відповідних територіальних громад, то Конституція не передбачає утворення комунальної власності на рівні районів і областей.
На районному і обласному рівнях передбачається функціонування об'єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
В окремих випадках, коли необхідно вирішити ту чи іншу проблему місцевого значення, в розв'язанні якої заінтересовані кілька територіальних громад, останні можуть відповідно до ч. 2 даної статті об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ.
Характерною особливістю такого об'єднання є те, що воно не передбачає передачі об'єднаного май-на в управління районним і обласним радам. Територіальні громади, що об'єдналися, можуть створювати і автономні від районних і обласних рад органи служби по управлінню цим майном.
Відповідно до чинного законодавства до комунальної власності належить майно, яке передається державою, а також іншими суб'єктами власності, майно, яке створюється або купується органами місцевого самоврядування за рахунок власних коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом "Про власність". і
Територіальні громади та утворювані ними органи мають право вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону. Вони можуть передавати об'єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, здавати в оренду, продавати згідно із законами про приватизацію, а також пере-розподіляти на конкурсній основі між власними підприємствами, організаціями і установами.
Структура комунальної власності не є сталою. Вона може змінюватися відповідно до розвитку ринкових відносин, вільного підприємництва та приватизації.
Складовою частиною матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів та інші кошти, якими можуть розпоряджатися органи самоврядування відповідно до наданих Конституцією і законами повноважень.
Самостійність місцевих бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом виз-начення напрямів їх використання. Іншим органам і організаціям заборонено втручатися в складання, за-твердження та виконання місцевого бюджету, крім винятків, встановлених законами України.
Сьогодні відповідно до чинної Конституції і законодавства про бюджетну систему України доходи місцевих бюджетів поділяються на закріплені і регульовані.
Закріпленими вважаються доходи, які повністю або частково (у процентному відношенні) зарахову-ється до відповідних місцевих бюджетів без затвердження їх щорічними рішеннями рад вищого рівня.
Відповідно до чинного законодавства до закріплених доходів міських, селищних і сільських бюджетів відносяться, зокрема, податок на прибуток підприємств та організацій комунальної власності; місцеві податки і збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до закону; плата за землю, що дорівнює 60 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності тощо.
Регульованими вважаються доходи, які зараховуються до місцевих бюджетів у процентному відно-шенні від загальнодержавних податків і зборів за нормативами, встановлюваними щорічно радою вищого рівня. Це правило по суті закріплено в ч. 2 л. 143 Конституції, згідно з якою районні й обласні зади затверджують районні і обласні бюджети, що формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами.
До регульованих доходів, які зараховуються до місцевих бюджетів, відносяться податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної); прибутковий податок з громадян; частина доходів від приватизації державного майна;
відрахування дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня.
Розмежування цих податків провадиться з урахуванням економічного, соціального, екологічного,' природного стану відповідних районів і населених І пунктів.
До інших коштів, що становлять фінансову основу місцевого самоврядування, належать, зокрема, позабюджетні фонди, які можуть бути утворені за І рахунок надходжень від необов'язкових платежів, до-бровільних внесків фізичних і юридичних осіб, ІНШИХ небюджетних джерел.
Районні і обласні ради затверджують також районні і обласні бюджети та контролюють їх виконання. Вони складаються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів, а також з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих: бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм.
У переважній більшості країн держава фінансово, підтримує місцеве самоврядування. Відповідно до ч. З даної статті Конституції України держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування не лише встановленням процентних відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних доходних джерел, а й шляхом дотації, субвенцій тощо. Вона в повному обсязі фінансує здійснення органами місцевого самоврядування державних повноважень, наданих законом. Це правило повною мірою поширюється і на ситуації, коли державні органи приймають рішення, які не пов'язуються з наданням органам місцевого самоврядування додаткових повноважень державної виконавчої влади, але опосередковано змушують їх проводити незаплановані додаткові витрати за рахунок місцевих бюджетів. У такому разі відповідно до ч. 4 даної статті ці витрати повинні, бути компенсовані державою.