У систему політико-правових цінностей, вироблених упродовж століть людством, входить чимало принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забезпечувати ефективне керів-ництво країною як у центрі, так і на місцях. Серед них, безумовно, чільне місце посідає принцип де-централізації державної влади на рівень територіальних громад та органів, які вони обирають на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Сучасну демократичну, соціальну, правову державу неможливо уявити без повноцінної системи місцевого самоврядування. Адже якою б досконалою не була державна влада в центрі, вона ніколи не буде ефективною, якщо не буде опти-мально організованою на місцях.
Розв'язанню саме цього завдання присвячений розділ XI Конституції, в якому конкретизується по-ложення загальних засад конституційного ладу в Україні з питань місцевого самоврядування.
Визначивши конституційно-правові основи функціонування місцевого самоврядування. Конституція фактично завершила пошук варіантів місцевого самоврядування в Україні, який був позначений наявністю суперечливих, а часом і протилежних підходів відносно того, бути чи не бути місцевому самоврядуванню і яким воно стане в Україні.
Відповідно до Основного Закону місцеве самоврядування в Україні має в цілому грунтуватися на принципових засадах, сформульованих у Всесвітній Декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії про місцеве самоврядування. В руслі даного підходу розділ XI визначає поняття та суб'єкти міс-цевого самоврядування, порядок формування його органів, сферу відання, матеріальну і фінансову основу тощо.
Конституція України в питаннях місцевого самоврядування є досить гнучким політико-правовим документом. Визначаючи концептуальні основи місцевого самоврядування в Україні, Конституція чи- і мало питань його становлення і розвитку залишає для регулювання окремими законами. Тому в рамках Конституції місцеве самоврядування може вдосконалюватися відповідно до особливостей того чи іншого етапу розвитку держави.