1. Здатність мати цивільні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, зацікавленої особи. Цивільну процесуальну правоздатність мають усі фізичні та юридичні особи.
Фізичні особи як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин повинні мати цивільну процесуальну правоздатність. Інші суб'єкти цивільних процесуальних відносин повинні мати не тільки цивільну процесуальну пра-воздатність, але і цивільну процесуальну дієздатність.
Коментар:
У юридичній літературі не має єдиної точки зору про визначення цивільної правоздатності. Більшість авторів вважають, що правоздатність — це визначена суспільна властивість, яка визнається законами держави за людьми та установами, яких вона вважає за потрібне оголосити суб'єктами права. У зв'язку з цим правоздатність не просто суспільна властивість, а суспільна юридична властивість . Аналогічну точку зору висловлює О. С. Йоффе, який пише, що правосуб'єктність — це не просто суспільна властивість, а визначена суспільно-юридична якість . При цьому ряд авторів під правосуб'єктні- стю розуміють категорію, яка включає правоздатність та дієздатність . Визначення цивільної правоздатності як повної суспільної юридичної властивості наводиться в підручнику «Цивільне право України. Книга перша» . Такого ж визначення цивільної правоздатності притримуються Є. А. Суханов , Ю. К. Толстий , О. О. Пушкін та інші.
Іншу думку виказує Г. С. Шкрум, який вважає, що цивільна правоздатність — це природна властивість людини. Разом з тим Г. С. Шкрум пише, що неможливо не звернути уваїу на той факт, що історії знайомі часи, коли великі групи людей були повністю або майже повністю позбавлені правоздатності (наприклад, у часи рабовласницького ладу). Одночасно він пише, що зміст правоздатності громадянина визначено в ст. 10 ЦК УРСР (мається на увазі ст. 10 ЦК 1963 р.) . Але, якщо правоздатність, як стверджує Г. С. Шкрум, — це природна якість кожної людини, то її зміст не може визначатися законом.
Є. О. Харитонов стверджує, що цивільна правоздатність є органічною (природною) властивістю суб'єкта правовідношення . Одночасно Є. О. Ха-ритонов пише, що необхідною умовою участі особи в цивільних правовідно-синах є наявність цивільної правоздатності, тобто соціально-правова можливість бути учасником цивільних правовідносин , що протирічить одне одному.
З визначеннями Г. С. Шкрума, Є. О. Харитонова та інших авторів, які стверджують, що цивільна правоздатність є природною властивістю людини, навряд чи можна погодитися. Зміст правоздатності визначається законом з урахуванням економічних відносин, існуючих у даному суспільстві. Визначення правоздатності існувало ще у римському праві. Як підкреслює В. М. Хвостов, повна правоздатність римського громадянина іменується «са- риі» та складається з трьох елементів — «зіаіиз: зіаіиз ІіЬегіаїіз (статус свободи), зіаіиз сіуіїаіїз (статус римського громадянства), зіаіиз ішшііае (статус сімейного стану) . Раб не мав жодного статусу.
У феодальному суспільстві зміст правоздатності визначався належністю людини до певного соціального стану. Кріпосний селянин не міг мати право власності на будь-яке майно, він міг брати в оренду землю у поміщика. У нього була обмежена сімейна правоздатність. Поміщик міг продати його іншому, а право власності на жінку кріпосного залишалося у власності продавця чи переходило у власність іншого поміщика.
Особи, які належали до дворянського стану, не могли займатися купецькою діяльністю.
Розрізняється зміст цивільної правоздатності у радянський період та у те-перішній час. Сьогодні кожен має право займатися підприємницькою діяльністю (ч. 1 ст. 42 Конституції України). У радянський час він такого права не мав.
Наведені доводи дають можливість стверджувати, що правоздатність — це не тільки природна властивість людини, а суспільна юридична властивість, яка визнається законами держави за людьми, яких вона вважає за потрібне оголосити суб'єктами права. Зміст правоздатності визначається законами з урахуванням економічних відносин, які існують у даному суспільстві, і не тільки людини, а й юридичних осіб, а також інших суб'єктів цивільного права, які перелічені в ст. 2 ЦК.
Ще менш є підстав стверджувати, що цивільна процесуальна правоздатність є природною властивістю людини. Зміст цивільної процесуальної правоздатності визначається ст. 55 Конституції України, яка передбачає право на судовий захист прав і свобод; ст. 59 Конституції України — право на правову допомогу, а також ст. З ЦПК, яка передбачає право на захист своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів, а також у випадках, встановленого законом права захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси та ст. 234 ЦПК, яка передбачає охорону прав та інтересів осіб та створення умов здійснення ними особистих немайнових та майнових прав (докладніше див. коментар до ст. З та 234 ЦПК). Відповідно до вказаних статей ЦПК суб'єктами цивільних процесуальних відносин можуть бути особи, які беруть участь у справі (див. коментар до ст. 26 ЦПК), та інші учасники цивільного процесу (свідки, експерти, перекладачі та інші особи, які перелічені у ст. 47 ЦПК). Однак для ряду осіб — суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин необхідна не тільки цивільна процесуальна правоздатність, але і цивільна процесуальна дієздатність: для представників (див. коментар до ст. 40 ЦК); для осіб та органів, вказаних в статтях 45—46 ЦПК (при цьому особи, вказані в цих статтях беруть участь в цивільних процесуальних правовідносинах не як фізичні особи, а як посадові особи); для юридичних осіб; для експерта, судового розпорядника; особи, яка здійснює правову допомогу; секретаря судового засідання.
Цивільна процесуальна правоздатність, як зазначено в літературі, є загальною позитивною передумовою для відкриття провадження по справі . Однак, якщо позивачем в позовному провадженні, заявником у наказному чи окремому провадженні є юридична особа або особи, вказані в статтях 45— 46 ЦПК, тоді необхідна не тільки цивільна правоздатність, але і цивільна процесуальна дієздатність (див. коментар до статей 45—46 ЦПК).
В. І. Тертишников пише, що загальна цивільна процесуальна правоздатність у громадян виникає з моменту народження, а у юридичних осіб — з моменту їх виникнення .
З наведеною думкою В. І. Тертишникова не можна повністю погодитися, так як цивільна процесуальна правоздатність, як правильно зазначає В. В. Комаров, не є єдиною для всіх суб'єктів цивільного процесуального права . Різні ланки системи судів загальної юрисдикції мають свій специфічний зміст процесуальної цивільної правоздатності, у сторін та третіх осіб — свій зміст процесуальної правоздатності, інший зміст цивільної процесуальної правоздатності у прокурора, органів та осіб, які мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, у свідків, експертів. Так, експертом може бути особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», та внесена до державного реєстру атестованих судових експертів (ч. 2. ст. 53 ЦПК) .