Розділ 6. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ Конституція України

Розділ VI регламентує основні повноваження Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій. Зокрема, ст. 113 передбачає, що Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів ви-конавчої влади. Від інших органів виконавчої влади він відрізняється сферою своєї діяльності.

Відповідно до ст. 116 Конституції уряд забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, розробляє проект закону про Державний бюджет України, виконує його та подає про це звіт Верховній Раді, створює рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності згідно з законом, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та по-даткової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Найважливішою функцією Ка-бінету Міністрів є систематичний нагляд за виконанням вимог Конституції та законів України, актів Пре-зидента України органами виконавчої влади всіх рівнів та прийняття заходів по усуненню їх порушень.

Свої повноваження Кабінет Міністрів реалізує,, приймаючи постанови і розпорядження з стратегічних та поточних питань управління, а також використовуючи право законодавчої ініціативи (ст. 93) шляхом підготовки законопроектів та подання їх на розгляд до Верховної Ради. Активна участь Кабінету Міністрів в законодавчому процесі, обов'язковість його висновків по всіх проектах, що передбачають витрати, які сплачуються за рахунок бюджету, надають можливість уряду здійснювати покладені на нього функції та визначену економічну програму.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади. Центральні органи управління, що входять до системи виконавчої влади, перебувають в його безпо-середньому віданні і йому підпорядковуються.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а також відповідним районним чи обласним радам у тій частині повноважень, які останні їм деле-гували. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, можуть бути скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві га Севастополі визначаються окремими зако-нами.

Згідно з ч. 2 ст. І ІЗ уряд відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених у ст. 85, 87 Конституції.

Президент за чинною Конституцією, як раніше вже зазначалося, не є главою виконавчої влади, але це зовсім не значить, що він не має засобів впливу на неї. Так, він за поданням Прем'єр-міністра призначає і персональний склад Кабінету Міністрів (п.10 ст. 106), і утворює, реорганізує та ліквідує міністерства або інші ' центральні органи виконавчої влади (п.15 ст.106).

В основу діяльності Кабінету Міністрів України покладається Програма його діяльності, яку схвалює Верховна Рада України (п. 11 ст. 85).

Підставами для відставки Кабінету Міністрів України може бути відповідне рішення Президента України або прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри (п. 6 ст. 115).

Відносини Верховної Ради з Кабінетом Міністрів визначаються передусім законами, що приймає Верховна Рада, які орган виконавчої влади зобов'язаний неухильно виконувати. Найбільш сильного впливу законодавчої влади Кабінет Міністрів зазнає через затвердження бюджету, яке дає можливість фінансового контролю за діяльністю уряду. Вкрай важливим є також і те, що Верховна Рада тепер надає згоду на призначення Президентом України Прем’єр-міністра (п. 12 ст. 85) та здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів відповідно до п. 13 ст 85 Конституції.

Новим положенням Конституції є правило згідно з яким "члени Кабінету Міністрів України, 1 керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову І діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку" (ст. 120). Цим мається на меті виключити будь-яку залежність зазначеної категорії державних службовців від тих чи інших фізичних та юридичних осіб.

Розділ Конституції про Кабінет Міністрів не в змозі охопити всіх сторін його діяльності, які потре-бують законодавчого регулювання. Тому Конституція (ст. 120) передбачає прийняття окремого закону щодо цього питання. В ньому будуть більш детально визначені повноваження та організація діяльності, порядок формування та склад Кабінету Міністрів, його відносини з Президентом, Верховною Радою, іїішими органами виконавчої влади. Зокрема, потребують певного законодавчого закріплення форми та засоби можливого взаємного делегування повноважень органами виконавчої влади.

З прийняттям Конституції та зазначеного вище закону на чергу буде поставлене як невідкладне за-вдання про перегляд усіх раніше виданих актів виконавчої влади з метою їх узгодження з новими поло-женнями. Зокрема, слід більш ретельно врегулювати механізм здійснення виконавчо-розпорядчих фун-кції, виключення випадків їх дублювання і неузгодженості, забезпечення ефективного нагляду та під-вищення персональної відповідальності державних службовців будь-якого рангу за виконання прийнятих 1 рішень.

Слід зазначити, що до прийняття окремого закону про Кабінет Міністрів залишаються чинними положення Закону "Про Раду Міністрів Української РСР" від 19 грудня 1978 р. в тій частині, яка не супе-речить новій конституції.