Статтею 3 чинного Кодексу законів про працю встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У частині 2 цієї статті закріплені як принцип єдності правового регулювання праці працівників усіх підприємств, заснованих на різних формах власності, так і особливості у правовому регулюванні праці окремих категорій працівників.
Ці особливості визначаються законодавством і статутами підприємств. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
Разом з тим праця в недержавному секторі продовжує оста-тися недостатньо врегульованим. Це стосується в першу чергу акціонерних та інших господарських товариств, приватних підприємств. І не випадково в Указі Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» від 3 серпня 1999 року № 959/99 з метою забезпечення захисту прав і гарантій працівників передбачається необхідність розробки правових норм регулювання соціально-трудових відносин в альтернативних секторах економіки («Урядовійкур'ер», 19серпня 1999 року, № 155-156). Відсутність цих норм породжує деякі неясності, суперечності в практиці і створює для студентів труднощі в процесі вивчення трудового права.